ПО КОМУ ПЛАЧЕ КЗПУ?
Коли пересічна людина, яку, тимчасово виконуючий обов’язки Президента України Віктор Ющенко полюбляє називати „маленьким українцем”, влаштовується на роботу, він укладає з роботодавцем чи то трудовий договір, чи контракт, в якому зазначаються обов’язки сторін, їх права та механізм реалізації цих положень. Це у „маленьких українців”.
Інша справа, коли йдеться про керманичів нашої держави, так званих „великих” українців, обтяжених думами про глобальне: будиночок на дамбі у Конча-Заспі, рахунок у банку за кнопкодавчу діяльність на користь „гарних хлопців” та про електорат, який, мов кістка у горлі на веселому застіллі. Пригадую анекдот про вчителя, котрий перераховує плюси своєї роботи: і відпустка влітку, і робота до обіду, в теплі; навіть, зарплата більш-менш. Лише одна проблема – діти…
Так ось, в разі, коли працівник належно виконує свої посадові обов’язки, в ідеалі, роботодавець може преміювати свого вірного підлеглого (на кшталт путівки у „сонячний Магадан”), чи підкинути грошенят на морозиво.
Проте, згідно Кодексу законів про працю України, якщо працівник неналежно виконує покладені на нього обов’язки, власник може в односторонньому порядку розірвати договір (контракт).
Згідно з цією нескладною логікою, народ України – є роботодавцем нашим народним депутатам, і, зрозуміло, має повне право (хочу лише нагадати – суто теоретичне) звільнити їх під три чорти, вказавши вектор руху і не зовсім цензурне кінцеве місце призначення.
Про роботу депутатів свідчить, найперше, їх законотворча діяльність: підготовлені проекти законів, постанов, запити тощо.
Якщо донедавна змішана виборча система закріплювала за кожним округом свого депутата, то сьогодні „своїми” депутатами можна назвати хіба що тих, чиє коріння сягає нашої глибинки. Таких достойників, наразі, ми нарахували п’ятьох: Петро Гасюк, вірний апологет БЮТівського руху; Михайло Папієв, вічний со¬ціально-тіньовий соціальний міністр; Ян Табачнік, акордеоніст від політики; Арсеній Яценюк, екс-вождь племені „ВеРаніту” та Іван Попеску, захисник „обездолених” національних меншин.
Загальний показник коефіцієнта корисної дії цих вельмишановних добродіїв стрімко наближається до мінусової позначки. Посудіть самі, усі дані ми дізнались з офіційного сайту Верховної Ради України, тому підстав не довіряти цьому поважному органу у нас не виникало:
Петро Гасюк двічі відзначився спробами щось едаке замутити законотворче, проте, згідно даних на сайті, всі дві спроби його нічим так і не завершились.
Погодьтесь, показник у дві спроби в 2007 і 2008 роках – варті бодай героя області.
Ян Табачнік у перерві між сольниками, інтерв’ю та встановленням пам’ятників собі від себе, спромігся в тандемі з одним з сотоваришів запропонувати на розгляд проект Закону про внесення змін щодо статусу суддів.
Поважний закон не знайшов розуміння у колег, тому за всю каденцію наш „златоуст” від баяна більше нічого і не запропонував. Образився, мабуть.
Іван Попеску теж не вельми обтяжувався законотворчою діяльністю. На сайті Верховної Ради ми знайшли лише дві згадки про його діяльність: проект закону та постанови. Вони також чомусь не знайшли розуміння у колег, а тому були проігноровані й міцно забуті.
Інша справа – колега по фракції Михайло Папієв, який підготував і запропонував для розгляду майже 40 проектів законів та постанов. Проте їх доля мало чим відрізнялась від проектів його колеги.
Молодо-зелено, кажуть про Арсенія Яценюка, який за час свого перебування у стінах Верховної Ради запропонував на розгляд депкорпусу понад 30 різних проектів. Чи то житейський фарт, чи, може, посада голови забезпечили більшості з них вдалу долю, проте він (фарт) закінчився так само швидко, як і головування у стінах Верховного Цирку, пробачте, Ради.
Згідно уже згадуваного Кодексу законів про працю України, роботодавець має право розірвати трудову угоду, в разі, якщо: виявлено невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності та пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу…
Обирати вам, роботодавці.
buknews.cv.ua
Этот блог находят по фразам:
Комментариев нет »
Комментариев нет.
RSS-лента комментариев к этой записи. TrackBack URI