Як не втратити політичну свідомість

Найбільша риба у ставку – та, що не ловиться на наживку

■ брак інформації, який породжує чутки;
■ жорсткість мислення, схильність до спрощення і стереотипів;
■ чорно-біле сприйняття світу;
■ брак взаємної довіри між людьми, атомізованість, (коли нас об’єднує лише перегляд одних і тих же передач);
■ байдужість, адже кінцевою метою маніпуляторів є пасивність тих, ким маніпулюють.
■ занижена самооцінка, навіюваність, відсутність власних переконань.
■ низький рівень життя, необхідність постійно боротися за виживання;

Попри всю серйозність ситуації, важливо знати, як зберегти емоційний спокій і позитивне світосприйняття під час виборів, особливо на стадії накалу, коли дози компромату стають смертельними.

Професійні критерії:

■ Виборна програма;
■ Особистість кандидата, його минуле. Влада не робить людей кращеми. Тому, якщо кандидат ще до виборів не викликає у Вас довіри, навряд чи він стане кращим, сівши у президентське крісло;
■ Політичні досягнення/провали;
■ Здатність формувати команду: Короля робить свита. Президента – тим більше. Оточення кандидата – це ті люди, що прийдуть до влади з його перемогою. Чи хотіли б ви бачити їх на найвищих посадах?
■ Відкритість і справжність кандидата.

■ Принцип соціального доказу базується на нашому страхові опинитися в меншості. Замовні рейтинги, масові заходи, створення образу всенародної підтримки спонукає голосувати за фаворитів. Слова-індикатори: всі, кожен, більшість, багато і т. д.

Треба бути впевненим, що начинка відповідає упаковці. Адже образ, який формується через рекламу та ЗМІ, почасти є лиш продуктом зусиль команди іміджмейкерів і може не відповідати дійсності.

■ Принцип прихильності. Кожен кандидат прагне подобатись – і це дуже добре. Проте, варто пам’ятати, що вибори – не конкурс краси чи глядацьких симпатій. Обирати треба, перш за все, за професійними критеріями.

Щоби начинка відповідала упаковці

Переважно це буває не на користь кандидату, бо люди інтуїтивно відчувають фальш. Спонтанність і щирість – ключ до успіху. На жаль, наші політики зрослися зі своїми масками, які демонструють нам білборди та сітілайти.

■ Принцип взаємності. На ньому базуються технології підкупу виборців.

Поки існує свобода вибору, політики приречені працювати, щоби не канути у забуття.

Ровповсюджується маніпулятивний вплив через засоби масової комунікації, за допомоги слів, образів, кольорів. Його поширенню сприяє:

Головними засобами маніпулювання є страх і потреби.

Здатність людей обирати вільно і свідомо змусить політиків працювати над собою. PR (зв’язки з громадськістю) – це краще, ніж маніпулювання, і набагато краще за примус.

Чим вищою стане наша споживацька культура, тим кращим буде політичний товар.

■ Принцип авторитету. Зараз неимоверно активно використовується командами В. Януковича та С. Тігіпка. Гасла «Спитай у Тігіпка», «Проблему вирішено» – типові елементи образу авторитетного діяча. Проте, варто було б дізнатись, яку проблему вирішено, в який спосіб і на чию користь.

Проте вибори – не лише конкурс реклами. Ми обираємо майбутнє, і зараз цей вибір є вільним. Це накладає на нас додаткову відповідальність, від якої часом хочеться втекти, пославшись на міфи про те, що вибору немає або що вже все розписано наперед. Перемогти на виборах може будь-який з претендетів. Голос кожного виборця може стати вирішальним.

Політолог-аспірант і магістр психології Андрій КРУГЛАШОВ пропонує свою версію подій тим читачам, які прагнуть робити вільний та свідомий вибір і відмовляються бути жертвами політичного маніпулювання.

Бідними маніпулювати найлегше

■ Принцип контрасту привертає увагу, особливо за умов перенасичення одноманітною в своїй строкатості інформацією. Цей принцип очень нещадно експлуатує команда Ю. Тимошенко, як у кольорі (червоне vs чорне), так і за змістом (вона vs вони). А 2006 року блок «Не Так!» побудував на цій основі всю кампанію.

Головним же документом є програми. Деякі політики та «експерти» радять їх не читати, адже, мовляв, усі вони однакові. Не дослухайтеся по подібних порад. Це шлях у нікуди. Бо лише програма є документом, завдяки якому ми, виборці, можемо визначити, по-перше, чи кандидат виконує свої зобов’язання, по-друге – яким чином він це робить.

Полем політичної боротьби стає свідомість виборців, як в оповіданні Рея Бредбері «Той, що заснув в Армагеддоні», в якому психіка головного героя стає театром бойових дій для сил, які колись жили на цій планеті та знищили одна одну.

■ Принцип послідовності, що спонукає нас робити, думати і відчувати так, як ми робили раніше. Приклад: «Не зрадь майдан». Цей дозволяє что и говорить нещадно експлуатувати наявні стереотипи, яких ми дотримуємось, не зважаючи на повну втрату ними актуальності та змісту.

Важливим показником також є те, що робить кандидат і його політична сила. Тонни агіток і тисячі білбордів існують для створення ефекту присутності й тиску на опонентів.

■ Принцип дефіциту. «Сьогодні тільки Литвин… », «Перший непрохідний».

Політика – лише частина життя, на щастя, ми живемо не за тоталітаризму, який прагне мобілізувати всіх, і маємо певну особистісну автономію, яка є передумовою свободи вибору.

Зберегти нерви допоможе почуття гумору, що рятувало людей від божевілля навіть у концтаборах. Розважайтеся карикатурами та політичними шаржами, читайте анекдоти, спілкуйтеся із близькими вам людьми.

У програмі повинно бути зазначено, як кандидат досягатиме поставлених цілей. Шукайте конкретику. До «пассиву» кандидату можна сміливо занести наявність у програмі залякування, загальних тез на кшталт «усе жахливо, тому обирайте мене», критики опонентів, ворогів, а також загальних фраз і популістських гасел на зразок «землю – селянам», «фабрики – робітникам», «небо – птахам» тощо.

Врятує гумор: читайте анекдоти

Не дамо ж їм розслабитися!

Щоби виявити маніпулювання, треба знати принципи, на яких базується його ефективність. Визначені американським психологом Робертом Чалдіні ще у 70-х роках минулого століття, вони і досі не втрачають актуальності:

Що ж таке маніпулювання? Це насамперед вплив, який є прихованим і має певну мету. Об’єктами (тими, ким намагаються маніпулювати) в даному випадку є виборці. Для маніпулятора вони – засіб досягнення влади. Інтереси ж виборців для нього – лише ниточки, за які можна смикати, коли необхідно.

Отже:

Українські вибори 2010 – особливі. Суспільство готувалось до них безперервно. Тасувалася колода з прем’єрів, спікерів, депутатів. Застосовувалися дедалі хитріші шулерські прийоми, але весь час за цією політичною грою спостерігали мільйони українців. Їхнє розуміння зростало, хоча «тузи» від політики цього не помітили, вважаючи Україну «країною дурнів».

Маніпулювання – не самоціль. Воно найчастіше є елементом політичної технології. Натрапити на нього можна і читаючи газету, і дивлячись ток-шоу, і навіть переглядаючи новини.

Найбільш розповсюдженим джерелом маніпулювання є політична реклама та замовні матеріали в ЗМІ – джинса. Про те, як визначити, чи матеріал замовний, та про вплив політичної реклами – читайте за тиждень.

versii.cv.ua